Люди, які нас надихають: відеомарафон від Суспільне Черкаси

Люди, які нас надихають: відеомарафон від Суспільне Черкаси

16 січ. 2023

Суспільне Черкаси підготувало 10 відеоісторій для марафону «Люди, які нас надихають». Це телевізійні розповіді про волонтерів, медиків, психологів, митців та капеланів. Працювали над ними новинарі Суспільного. 

Читайте також: Інформаційний огляд подій — в суботу ввечері у «Суспільне. Спротив»

«Ідея зробити марафон сюжетів про "Людей, які нас надихають" виникла з вдячності за роботу та жертовність черкасцям у цей виснажливий рік повномасштабної війни, — розповідає випускова редакторка Суспільне Черкаси Ірина Філенко. — Для себе ми визначили, що такий особливий акцент в новинах у період новорічних свят додасть трохи святкового настрою та дозволить ще раз згадати людей, які тут, в тилу, дбають про інших та допомагають ЗСУ долати ворога».

Історії марафону впродовж двох тижнів транслювались на телеканалі Суспільне Черкаси, зараз їх можна прочитатити на сайті Суспільне│Новини або дивитись на ютуб-каналі. Ми зібрали для вас добірку цих історій.

  • Начальник обласної військової адміністрації Ігор Табурець координує діяльність громад під час воєнного стану. Чи знаходить він час у своєму графіку для особистого, чи спускається до укриття під час тривог та без чого не уявляє свого ранку — розповів Суспільному.

  • Завідувач центру онкоурології Роман Морару-Бурлеску переїхав до Черкас із Луганська вісім років тому, коли в Україні почалася війна. Тепер під його керівництвом у центрі роблять трансплантації нирок, реконструкції сечових міхурів та малотравматичні операції. Оперують навіть тоді, коли немає світла. Аби вилікувати пацієнта, зупинятися не можна, навіть коли йде війна, зазначив Роман Морару-Бурлеску.

  • Черкаська волонтерка Любов Здоровенко з дому виходить, коли починає світати, а повертається — затемна. Весь день проводить у комітеті: там волонтери збирають гостинці, плетуть сітки, шиють ковдри та білизну пораненим військовим. 

«У мене такий характер: я не можу сидіти на одному місці», — говорить Любов Здоровенко.

  • Не спати ночами та долати тисячі кілометрів, щоб відвідати міста, які перебувають під постійними обстрілами — такі будні черкаської журналістки, волонтерки Вікторії Хамази. Вона — можливість для багатьох людей передати посилку на передову своїм рідним військовим. У кімнаті Вікторії, замість шафи — тубус від джавеліна, залишки снарядів довкруж, а на ліжку бронежилет з шоломом. Її тато вже звик, що сукні та косметика лежать поруч із залишками снарядів. Ще на початку повномасштабного вторгнення у своїй квартирі Вікторія почала збирати гуманітарку на фронт.

«Дуже сумно й страшно було вручати дружинам загиблих “похоронки” звідти — це найважче було. На жаль, рік у мене випав через онкохворобу, але з лютого максимально активно ми відновили роботу», — каже волонтер.

  • Протягом п’яти місяців у одній із черкаських шкіл жили переселенці. Допомогу люди приносили з усього мікрорайону. Нині там відновили освітній процес, але допомагати тим, хто переїхав до Черкас, не припинили. «Ми робимо маскувальні сітки, кікімори, кавери на шоломи та захисні покривала з мішковини», — розповіла Суспільному директорка Ірина Овчаренко: У закладі раді кожному волонтеру, зауважила директорка, тому двері школи від ранку і до пізнього вечора не зачиняють.

  • Художниця з Черкас Ольга Курська за час повномасштабного вторгнення створила власну виставку картин про події в Україні, розмалювала з вихованцями не одну сотню футболок для військових, збирали гроші на аукціонах. У час, коли все нищиться, творчі люди створюють.

«Чим більше цього якогось руху для перемоги, тим легше пережити цю війну, тим легше відчувати, що ти щось робиш», — прокоментувала мисткиня.

На стадії відновлення своєї довіри до світу — так черкаська психологиня Інна Лук’янець розповідає про нинішній стан. Пів року тому вона втратила сина-підлітка. Нині допомагає собі та іншим впоратися із життєвими трагедіями. Психологиня розповіла: саме люди допомагають їй переживати найстрашніший період життя без сина: «Коли мені принесла павучок дівчинка-клієнтка (її мама займається мікровишивкою, у цій вишивці зашифроване ім’я «Владислав»), в мене аж мурашки по тілу пішли, у мене аж подих перехопило. Це не просто подарунок: людина думала, людина вишивала, шукала, як це зробити, вона віддала час свого життя думкам про мене».

  • Впродовж 14 років викладала музику та естетику, потім заснувала доброчинний фонд та вирішила стати військовою капеланкою. Черкащанка Лариса Когут допомагає переселенцям, родинам загиблих, військовим, усім, хто того потребує. Лариса Когут свій розклад на день планує звечора та записує, аби нічого не забути. П’є каву на одному складі та вирушає на інший, аби збирати чергову допомогу на фронт. Мріє лише про перемогу. А ще, понад усе хоче, аби її онуки виросли у відбудованій країні й ніколи не знали, що таке війна.

Побачене – вразило, прокоментував водій швидкої Роман Кривенко:

«У людей було житло, була худоба, а тепер — нічого немає, навіть даху над головою немає. Мости всі розбиті, проїхати дуже важко, лежать переправи з плит та з дощечок — з чого люди змогли, з того і зробили, щоб з села до села переїхати».

Нагадаємо, Суспільне Мовлення — найбільше незалежне медіа в Україні, до якого входять загальнонаціональні телеканали Перший та Суспільне Культура й радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, а також 24 місцеві телерадіокомпанії та супутниковий телеканал Суспільне Новини. Новини про Україну та регіони читайте на сайті suspilne.media та діджитал-платформах.

Оперативні та перевірені новини про Черкаси та область: 

Телетрансляцію Суспільне Черкаси можна дивитись онлайн на сайті філії.