20 років тому в автокатастрофі на шосе під Борисполем загинув В’ячеслав Чорновіл
Обставини загибелі залишають нез’ясованими досі. Пам’ять політика, журналіста, лідера Народного руху України вшанують сьогодні у його батьківському домі в музеї-садибі у Вельхівці та на місці дорожньо-транспорної пригоди на Бориспільському шосе.
1999-го на його похорон прийшли десятки тисяч людей, утім попрощатися особисто могли не всі. Черга до труни, яка стояла у Київському будинку вчителя - розтягнулася до Хрещатика. До Володимирського собору домовину несли на руках, жалобної процесія розтяглася на півтора кілометра. Так останню шану віддавали В’ячеславу Чорноволу.
Він народився 1937 на Черкащині. Вступив до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет 1955-го, потім перевівся на факультет журналістики. Університет закінчив з відзнакою, потому - працював на Львівській студії телебачення. Згодом - переїхав назад до Києва. Разом з Василем Стусом та іншими представниками української інтеліґенції він започаткував рух шістдесятників, що протистояли тоталірному режиму, виступали за відродження української мови та культури і державного суверенітету. Три місяці примусових робіт за відмову свідчити у суді над братами ГОринями, потому - три роки ув’язнення в таборах суворого режиму за книгу про арештованих 1965-го шістдесятників. Після звільнення Чорновіл починає видавати журнал "Український вісник", де знову ж - говорить про національний опір. У 72-му його знову затримують - і засуджують до шести років таборів та трьох - заслання. Потому - акції протесту та голодування, боротьба за статус політв’язня. А 1980-го - новий арешт за сфабрикованою справою. 120 днів голодування. За три роки - звільнення без права в’їзду в Україну. Сумарно пробув у неволі 17 років.
Він повернувся у Львів 1985-го, за кілька років поновив випуск "Українського вісника", став співорганізатором створення Української гельсінської спілки - вона стала першою опозиційною до радянської влади структурою. Однак сам Чорновіл був там лише співголовою, керівником став Левко Лук’яненко. У 1989 Чорновіл стає членом Народного Руху України та його Великої Ради. У 90-му - народним депутатом Верховної Ради. У липні його демократична Народна рада - опозиційна до комуністів у парламенті домагається Декларації про державний суверенітет, а 91-го і Акту незалежності України.
У 91-му він посів друге місце на виборах Президента України. Перемогу тоді здобув Леонід Кравчук, а за Чорновола свої голоси віддали 23% виборців - такі офіційні дані. З квітня 92-го він працює в українському парламенті. Очолює фракцію Народного Руху України. Член української делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи.
25-го березня 1999-го Чорновіл загинув у автокатастрофі на бориспільській трасі. Автомобіль, в якому він був, врізався у Камаз з причепом. Нардеп та водій загинули на місці, прес-секретар Чорновола потрапив до лікарні. Аварію визнали нещасним випадком. Один з трьох пасажирів "КамАЗу" згодом помер від серцевого нападу. Водія амністували без покарання. Соратники Чорновола та його син Тарас називають це політичним вбивством перед президентськими виборами. Справу відкривали заново та закривали кілька разів. У 2014 році Генеральна прокуратура відновила розслідування.
