Поки не перемогли росію — війна триватиме: захисники розповіли Суспільне Черкаси про шлях до свободи

Поки не перемогли росію — війна триватиме: захисники розповіли Суспільне Черкаси про шлях до свободи

21 лис. 2022

Валентин Чернявський та Олександр Носенко з першого дня широкомасштабного вторгнення взяли зброю до рук, щоб захистити свою країну. Валентин був активним учасником і Помаранчевої Революції, і Революції Гідності, Олександр служив у поліції і шукав пояснення подіям, що відбувалися тоді. Обоє розуміли, що масштабне вторгнення росії неминуче. Обоє 24 лютого пішли у військкомат. Своїми роздумами про шлях виборювання свободи для України поділились з кореспонденткою Суспільне Черкаси  Марією Гаврилян.  Ці інтерв’ю можна дивитись на сайті Суспільне Черкаси або в телеефірі міжрегіонального марафону «Суспільне. Спротив».

Читайте також: День Гідності та Свободи — історії нашої боротьби в ефірі «Суспільне. Спротив»

Гартувати свій характер він почав ще юнаком у студентських мітингах та акціях під час Помаранчевої Революції. У 2013 вже був активним учасником Революції Гідності. Сьогодні ж — боєць Черкаської тероборони із досвідом перебування на нулі. Валентин Чернявський каже, що справу революцій ще не довели до кінця, навіть сьогодні є випадки призначення проросійських політиків на важливі посади і корупція ще не подолана.

«Я потім аналізував, що 2014-й рік стався через те, що не довели справу до кінця після 2004 року. Не були посаджені ті, хто мали сидіти, — зазначає він. — Всі сподівались на позитивні зміни, але нічого не змінювалось, потім стало гірше, як Янукович став прем’єр-міністром… В часи, коли йде тотальна війна росії проти  України, а проросійські чуваки стають на посади в поважній організації (Національний олімпійський комітет ред.) Мені здається, недолюстрували… Тоді революції були за свободу слова, за свободу самовираження, за моменти, які тебе пригнічують в самій системі, а зараз іде екзистенційна війна. Якщо ми не переможемо, то українці як нація уже існувати не будуть».

Про початок широкомасштабної війни Валентин згадує: «23 лютого ми з братом сперечалися, бо він казав, що путін не нападе… Рано-вранці брат розбудив зі словами, що почалась війна. Я спочатку подумав, що розіграш… Потім бігав по квартирі, намагався зрозуміти, що робити. Потім відвіз дітей на дачу, подзвонив другу, щоб дав патрони для травматичного пістолета, гумові. Зустрівся з ним і згодом поїхав в військкомат. Звідти мене направили в тероборону. І досі там».

Олександр Носенко 10 років будував кар’єру у міліції, потім у поліції. Розчарування у професії почало приходити із подіями Революції Гідності. У 2014-му чоловік потрапив у зону АТО. За рік повернувся, а в 2017-му звільнився з поліції. Пробував себе у громадській діяльності, підприємництві. А 24 лютого цього року зібрав сумку і добровільно пішов у військкомат.

Згадує, як було у Черкасах під час Революції Гідності і ділиться своїми відчуттями подій.

«Я на той момент служив у батальйоні патрульної служби, це охорона громадського порядку. Деякі накази не здавалися відверто злочинними. Все інше вже який рік досліджують правоохоронні органи, мені дивно, чому досі не поставлено крапку, — говорить Олександр Носенко. — Рішення піти з міліції було в 17-му році. Воно частково пов’язане зі спілкуванням із майданівцями, учасниками тих подій. Стосовно внутрішніх суперечностей я списувався з майданівцями, я шукав розуміння, що відбувається. Багато друзів знайшов… Процес виштовхування з системи почався з 14-го року, я брав участь в антитерористичній операції на різних ділянках в зоні бойових дій, потім почав займатись громадською діяльністю в Черкасах, за рік влаштувався на роботу журналістом і працював до 24 лютого 2022-го».

До широкомасштабного вторгнення готувався два місяці, каже: відчував.

«Дружина негативно сприймала будь-які мої розмови на цю тему, казала, що це паніка... Я розумів, що деякі речі, про які говорю, так і виглядають, —  згадує Олександр Носенко. — Я спланував, як швидко зібрати родину і відвезти у безпечне місце, у село. О шостій ранку 24-го мені зателефонувала мама, сказала, що почалося. За пів години ми зібралися, а вже о дев’ятій, я повернувся в Черкаси і був у військкоматі».

Батальйону, де служив Олександр, довелось взяти участь у боях під Попасною.

«Ми брали участь у цій м’ясорубці, ми втратили багатьох хлопців. Я втратив свого кращого друга, хрещеного своєї доньки, свого бойового побратима, який у мене на руках помер. Я звідти був евакуйований пораненим, отримав важку контузію, наслідки якої зараз пожинаю втратив слух, —  розповідає захисник. — Зараз  намагаюсь бути корисним там, де можу бути корисним».

Про перемогу чоловіки зараз не мріють, а роблять все, щоб її здобути і наголошують: якою ціною ми ведемо боротьбу — треба пам’ятати всім і завжди.

«Хочеться, щоб Україна була, а якою вона буде будуть вирішувати мої діти. Хочеться, щоб тут можна було жити і не хотілось звідси виїхати, — каже Валентин Чернявський. У нас, українців, коротка пам’ять на погане і ще менш коротка на хороше. І я чомусь з острахом думаю, що через 10 років багато українців будуть обійматись з тими росіянами, які зараз вбивають українців. Ми не меншовартісні, ми набагато кращі ніж ті, що прийшли нас “звільняти”».

«Я поділяю бажання багатьох українців зустрічати перемогу з розмахом, але я не впевнений, що для мене це буде святковий день… Для мене це день, коли закінчиться жах. Бо майже щомісяця я хороню своїх друзів, своїх побратимів. Я  розумію, що ми маємо стояти, але я не буду святкувати перемогу, — зізнається Олександр Носенко. — Перемога дається великою ціною. Ціною життів, крові, поту… Але ця перемога потрібна нашим дітям, нашій країні. Ми намагаємось робити для цього все. Коли вона буде, я не скажу. Тоді, коли доб’ємо останнього ворога і проженемо».

Читайте також: День Гідності та Свободи на Суспільному — про людей, які боролися за Україну на Майдані

Нагадаємо, міжрегіональний проєкт «Суспільне. Спротив» можна дивитись в телеефірі на  місцевих телеканалах Суспільного, зокрема Суспільне Черкаси, щобудня вранці з 7:00 до 11:00, вдень з 12:00 до 16:00 та ввечері з 17:00 до 21:00. 

Добірки-дайджести найцікавіших інтерв’ю та матеріалів інформаційного проєкту «Суспільне. Спротив» — щосуботи у ранковий, денний та вечірній час (з повтором у неділю) з 7:00 до 10:00, з 12:00 до 15:00, з 17:00 до 20:00.

Суспільне Мовлення — найбільше незалежне медіа в Україні, до якого входять загальнонаціональні телеканали Перший та Суспільне Культура й радіостанції (Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура), а також 24 місцеві телерадіокомпанії. Новини про Україну та регіони читайте на сайті suspilne.media та діджитал-платформах.

У Черкаській області це телеканал Суспільне Черкаси та  Українське Радіо Рось.

Оперативні та перевірені новини про Черкаси та область шукайте на діджитал-платформі: